британсько-український проєкт
Надійне Майбутнє
Програма морального відновлення, створена ветеранами для ветеранів
“Я повернувся, але я не повернувся”
Ми працюємо, щоб допомогти кожному, хто пройшов війну, переосмислити свій досвід, віднайти нові сенси та побудувати шлях у цивільному житті.
Програма заснована на принципах рівності, довіри та взаємної підтримки. Ми віримо, що саме побратими можуть дати одне одному розуміння без слів і силу, щоб жити далі.
Принципи програми
Рівний-рівному
Створена ветеранами для ветеранів
Найглибше розуміння та довіру можуть дати ті, хто сам пройшов війну. У нашій програмі досвід пережитого стає основою для підтримки. Тут можна говорити про найважче без осуду та порад.
Моральне відновлення
Невидимі травми війни
Програма зосереджується на моральної травмі – це внутрішній біль, що виникає, коли порушуються цінності та “те, що правильно”.
Навчання
Допомогти тім, хто ще повернеться
Ветерани можуть пройти сертифіковану підготовку і надалі вести групи самостійно. Підготовка охоплює принципи фасилітації, основи групової динаміки, роботу з емоційними станами та етичні стандарти.
Побратимство
Спільнота взаємопідтримки і розвитку
Багато учасників залишають програму з відчуттям, що знову мають “своїх”. Учасники мають змогу долучитися до спільноти випускників, здатної до довгострокової взаємодії у цивільному житті.
Команда проєкту
Саймон Едвардс
Ветеран Британської армії, стипендіат фонду Черчилля, міжнародно визнаний експерт з реабілітації ветеранів та подолання травми, засновник благодійних фондів, соціальний підприємець і фахівець із лідерства.
Юлія Башлакова
Українська клінічна психологиня, травмотерапевтка, розробниця терапевтичних програм, громадська діячка, підприємиця, спікерка та лекторка з тем відновлення й інновацій у сфері ментального здоров’я.
Ольга Нечаєва
Британська фасилітаторка та лідерка спільнот з понад 20-річним досвідом у сфері психічного здоров’я, некомерційних ініціатив та медіа. Підприємиця, авторка, спікерка з питань особистого лідерства, багаторічна волонтерка, що підтримує ЗСУ.
А також ветерани ЗСУ, які приєдналися і допомогли створити програму, яка відображає справжній дух, культуру та досвід українських воїнів.
Зміст програми
Коло побратимів
Ми починаємо день у спільному колі – це традиція, яка створює рівність, присутність і взаємну повагу.
10 кроків
Послідовність тем внутришньої подорожи: від розгубленості та гніву до надії та нового сенсу.
Простір без оцінок
Тиша, гнів, сльози, мовчання або жарти – усьому є простір. Група приймає кожного.
Індивідуальні матеріали
Учасники працюють із робочим зошитом фіксують думки, відкриття та висновки.
Напарництво
Дозволяє знов відчути підтримку побратима, який поруч на кожному кроці
Перехід до дії
Ми допомагаємо зробити перші кроки до нового життя: це може бути навчання, зміна звичок чи стосунків з близькими.
Неклинічний підхід
Моральна травма — це глибока душевна рана, що виникає тоді, коли реальність війни вступає в конфлікт з нашими внутрішніми цінностями.
Вона не завжди помітна ззовні, але впливає на здатність людини довіряти, будувати стосунки і бачити сенс жити далі.
Моральна травма може виникнути через втрату побратимів, безсилля перед несправедливістю, вимушену бездіяльність, зраду або відсутність вибору. Вона часто супроводжується почуттям гніву, провини, сорому, розчарування у лідерах і недовірою до суспільства. Без підтримки ці переживання накопичуються і призводять до ізоляції, втрати ідентичності, відчуття порожнечі.
На відміну від ПТСР, який є клінічним станом, моральна травма має духовно-етичну природу. Післявоєнні дослідження, зокрема Джонатана Шея, Річарда Тедескі та інших, підтверджують: вихід із моральної травми ефективніше за все будується через підхід “група як ціле” Біона і Фолкса – спільноту, яка визнає біль і не вимагає пояснень, де панує взаємна повага, довіра й підтримка. Саме це є стрижнем програми «Надійне Майбутнє», створеної як шлях до відновлення внутрішньої гідності, сили та зв’язку з іншими.
Шлях ветерана
Ярослав пішов добровільно у 2022-му, був демобілізований через важке поранення.
Ось його історія
«Було відчуття, що всередині мене щось тріснуло. Я нікому не був потрібен. Не міг говорити з родиною – вони не розуміли, а я не мав слів. Почав багато пити, потім з’явилися наркотики – мені вже було байдуже. Родина пішла, і я не звинувачую їх. У мені була злість, біль і повна відсутність майбутнього.»
«Одного дня приїхав побратим і сказав просто: “Сідай у машину”. Він відвіз мене в реабілітаційний центр. Це мене врятувало. Потім інший запросив у маленьку групу ветеранів. І там я вперше відчув, що я не один»
«Потім Саймон спитав, чи можу я підтримати інших у групі. І тоді я усвідомив – можливо, я ще можу бути корисним”.
Зараз Ярослав працює провідним фасилітатором, навчається в університеті і щодня допомагає тим, хто ще на початку свого шляху.
